Олександр Бондар: «Не тільки ми впливаємо на дітей, а також і діти впливають на нас»

0
822

В Преміум-лізі Відкритого чемпіонату Хмельницького зараз триває вирішальна фаза турніру – це плей-офф. Одна з команд Спортивного клубу «Сокіл», а саме «Сокіл-2», в якому зібрані діти 2011 р.н. і яка змагалася не з однолітками, а зі старшими на рік дітьми, вже припинила участь в чемпіонаті. Тож є підстави підбити деякі підсумки з тренером команди цієї викової категорії Олександром Михайловичем Бондарем, який відповів на питання прес-служби СК «Сокіл».

– Олександр Михайлович, перше за все, розкажіть більш детально, з кого складається команда «Сокіл-2»? В ній діти виключно 2011 р.н., чи є і більш молодші?
– Троє дітей є 2012 р.н., а решта всі 2011 р.н.

– Протягом якого часу Ви працюєте з цими дітьми, і чи можна казати, що в команді сформований певний кістяк?
– З цим роком окремо ми працюємо вже другий рік, і про те, що в цій групі сформувався кістяк команди, можна казати. Це діти, які на майданчику виконують функції першої четвірки, у нас є три рівноцінних воротаря. Біля першої четвірки формується друга, а ті діти, які трошки послабші, вони в третій четвірці, і підтягуються до решти.

– Ще до початку Преміум-ліги Відкритого чемпіонату Хмельницького які завдання Ви ставили перед «Соколом-2» на цей турнір?
– Я хотів, щоб діти надбали впевненості, тому що в віці 8-ми років, коли вони виходять грати проти старших, то їх бояться. Тому, коли постійно грали проти старших, треба було, щоб вони набули впевненості в своїх силах. І в нас навіть були ігри, коли ми по грі старших за себе перегравали, і це надає впевненості. Паралельно ми ще граємо в чемпіонаті Західного регіону по 2010 р.н., де ми також на рік молодші, то це нам допомогло здобути дві перемоги над командами старшими за нас. Через такі матчі діти набувають впевненості, зміцнюють характер.

– Очевидно було, що Вашій команді було важкувато в суперництві з тими, хто на рік старший, бо в такому віці рік – це дуже багато. Як вдавалося налаштовувати Ваших вихованців в цьому аспекті?
– Дійсно, рік – це різниця надзвичайно велика. Іноді, коли команди виходять привітати один одного, помітно, наскільки вони відрізняються. Навіть замислюєшся, чи дійсно рік різниці між дітьми. Але на диво, у нас в перший четвірці грає хлопчик, який народився в другій половині 2012-го року. Не дивлячись на його фізичні дані і те, що він маленький, він – боєць, зубами чіпляється за кожен м’яч. Дуже добре, що ми всі ігри знімаємо, потім з дітьми збираємося і переглядаємо свої матчі. На таких заняттях ми робимо акцент на позитивних моментах, на тому, що дітям вдавалося. Через це вони набувають впевненості, що вони можуть. Коли ж приходили позитивні результати, це їх окриляло, надихало працювати далі і розвиватися.

– В цілому, в навіть програних матчах «Сокіл-2», якщо відштовхуватися від рахунку, виглядав гідно. Але й була пара ігор, в яких були рахунки 0:8 та 0:11. Як діти переносили такі результати? Чи не било це по психології?
– Ні, це не било по психології. Конкретно до цих ігор, чому ми програвали з таким рахунком, тому що, коли вже було очевидним, що ми не зможемо грати на рівних, а це ми програли командам «ДЮСШ-1-1» та «ДЮСШ-2-1», які фактично будуть боротися за чемпіонство, то в цих іграх я давав багато ігрового часу третій четвірці. Вони пропускали більшість м’ячів. Якби була мета грати на результат, міняючись по одному, ми б всі рівно ці ігри програли, але результат не був би таким великим. І діти просто мали зрозуміти, що такий результат не від відсутності класу, а тому що давали можливість пограти всім. Тому і великого розпачу не було, тому що їх заздалегідь попереджали.

– Питання про батьків тих дітей, з якими Ви працюєте. Як би Ви могли обґрунтувати, з якою метою батьки приводять до Вас своїх дітей? Це бажання, аби діти не сиділи вдома в телефоні, чи фізично зміцнити їх, чи якісь інші причини?
– Тут в кого які причини. Але мета нашого клубу, щоб діти не сиділи в телефонах, і це я вже доводжу батькам. По-друге, щоб діти фізично розвивалися, і, звичайно, щоб хтось з них в свій час, з роками, обов’язково став гравцем нашої першої команди. Навіть коли батьки приходили з якимось іншими орієнтирами, то їхні орієнтири ми підлаштовуємо під наші орієнтири. Під те, що потрібно нам. Щоб вони розуміли, що мета – фізичний розвиток дітей, забрати їх з вулиці, забрати їх від телефонів, і в той же час, потрібно розуміти, що хтось з дітей має грати в першій команді.

– Формування тієї групи дітей, з якими Ви займаєтесь, воно постійно в процесі?
– Мені здається, що кістяк вже сформований, і далі, якщо хтось буде приходити, то це буде більш точкове поповнення. Якщо дитина дійсно зможе нас підсилити, тоді ми вже будемо працювати. А брати дитину, яка взагалі нічого не може, чи доцільно це для цієї дитини? За той період, коли ми в цьому році грали в двох турнірах, діти надзвичайно зміцніли фізично, вони зміцніли технічно. Якщо порівняти перші і останні ігри, які ми грали, це можна казати, що дві різні команди. Про це говорять навіть люди зі сторони. Тому для нас немає доцільним робити загальний набір. В якості прикладу, розповім по хлопчика, який прийшов в серпні минулого року – це Андрій Лінник. І він єдиний, хто в нас заграв. Видно одразу було, що це дитина футбольна, хоча він і невеличкий на зріст. Але він технічний, такий собі напористий, по-спортивному нахабний, і він дійсно підсилив.

– Напевне, є такі приклади, коли діти залишають Вашу групу. Вдалося проаналізувати, чому це відбувається?
– Справа в тому, що йдуть по одній причині: батьки бачать, що їхні діти не можуть конкурувати. Вони приходять і чесно кажуть: «Ми бачимо, що дитина просто відвідує тренування». Воно видно, коли в дитини немає бажання в очах, вона не може конкурувати, вона не грає в футбол, на тренуваннях апатична. Був такий приклад, коли дитина пішла і батьки нічого не сказали. А потім ми цю дитину побачили, коли влітку інша команда приходила на товариські ігри з нами. Зараз ця дитина вже в третій команді. Батьки щось шукають, щоб він десь заграв, але цей хлопчик в нас не заграв, потім в ДЮСШ-2 не заграв, а зараз і в ДЮСШ-1 не грає. Приблизно троє від нас пішли через пояснення батьків, що вони самі бачать, що немає ніякого сенсу.

– А таке є в чемпіонаті, що діти протягом року мігрують з команди в команду?
– Великого такого процесу немає. Можливо, десь один-два чоловіка є, але в нас це не масове явище.

– Зараз, коли вже чемпіонат позаду, що, на Вашу думку, корисного винесли з цього чемпіонату Ваші вихованці? Те ж питання і стосовно Вас?
– Поки що сезон не закінчився, і в нас ще один календарний тур в чемпіонаті Західного регіону. До того ж, ми паралельно грали в нашому чемпіонаті і в турнірі, який проводить ДЮСШ-1. Ігровий цикл в нас завершиться 29 березня. Для себе взяли корисного, думаю, дуже багато. По-перше, це формування характеру. Для себе особисто я побачив реакцію хлопців на певні речі. Побачив такі моменти, де потрібно більше працювати. Є дещо, в чому ми кращі навіть за команди, які старші за нас, але й є те, чого нам не вистачає.

– За той час, як діти з Вами, як Ви відчуваєте, вони вже безповоротно закохані в футзал?
– Кістяк команди впевнений, що так. Про чоловік 10 можу казати, що це 100 відсотків. Вони своє майбутнє бачать саме в футзалі. Я ще скажу про наших батьків. Зараз в Кубку п’ятого дивізіону грає команда під назвою «REDMION». Вона не грала в чемпіонаті, а заявилася тільки зараз на Кубок. Так ця команда організована і сформована саме з батьків нашої групи. Там не всі наші батьки, але кістяк і ідея сформувати таку команду належить саме батькам дітей з нашої групи. Коли вони грають, приходять вболівати діти, їхні мами. Це приклад, як батьки ставляться до футзалу, і як вже завдяки дітям батьки закохалися в футзал. Не тільки ми впливаємо на дітей, а також і діти впливають на нас.

– На завершення, традиційне питання – про плани. Чемпіонат позаду, як будете завантажувати дітей навесні та влітку?
– Зараз ми закінчуємо участь в чемпіонаті Західного регіону. Потім один день додатково вводимо тренування, яке буде теоретичним. Батьки організували нам приміщення, де є проектор. Знову будемо переглядати всі ігри, які ми зіграли. Будемо вже розбирати, що і де ми робили не так. В червні, якщо все буде добре, нас чекає турнір в Буковелі, на який ми минулого року їздили вперше. Це футзальний турнір, але він на відкритих майданчиках. А потім влітку спробуємо все присвятити підготовці до турніру в Хорватії. Наша Асоціація футзалу Хмельницької області там організовує турнір, ми в ньому грали в вересні минулого року, тож будемо готуватися під нього і цього літа.

Прес-служба СК «Сокіл»

P.S. Якщо в читачів цього інтерв’ю є такі діти 2011 р.н. та 2012 р.н., які люблять спорт і бажають займатися футзалом, можна контактувати з Олександром Михайловичем Бондарем за телефоном 0677652285.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ