Особливості національного футзалу: про “провінційних лохів”, непотрібні ліги і забутих лауреатів. Частина друга

0
2072

Продовжуємо нашу розповідь про особливості українського футзалу в цьому сезоні. Першу частину матеріалу прочитати можна тут, а в другій ми поговоримо… багато про що поговоримо. Почнемо з аматорів, а якщо точніше, то з Елітного фіналу.

Коли ми думали, що досягли дна, знизу постукали
майже Єжи Лец

У минулому матеріалі ми досить детально зупинилися на тому, як проходив Всеукраїнський фінал АФЛУ в Дніпрі. Через тиждень в Луцьку відбувся ще один фінал АФЛУ, на цей раз Елітний, в якому взяло участь 20 команд. Чому в Луцьку? Тому що Луцьк виграв тендер на проведення цього турніру, який оголосило керівництво АФУ в ході сезону. Як ви знаєте, тендери в нашій країні в більшості своїй явища своєрідні, і футзал, як з’ясувалося, не виняток. Але перш ніж розповісти про нинішній футзальний тендер, повернемося на кілька років назад.

Перший Всеукраїнський фінал АФЛУ пройшов в Одесі навесні 2014-го року. Країну трясли революційні зміни, і незрозуміло було, відбудеться фінал взагалі чи ні. Після довгих роздумів вибрали Одесу як місто однаково привабливе для всіх регіонів і як місто, рідне для тодішнього голови профільного комітету АФУ, що значно полегшувало організацію турніру. Був у першого фіналу і спонсор – Райффайзен Банк Аваль, допомога якого дозволила покрити приблизно половину витрат. За що окреме спасибі голові Федерації футзалу Криму Миколі Степановичу Мусату – без нього цих грошей не було б. Решту витрат взяло на себе керівництво АФУ. Велику допомогу в проведенні фіналу надав голова Одеської обласної федерації футболу Петро Христофорович Чілібі. Нагадаю, що брало участь в тому фіналі 15 команд.

Перший Елітний фінал пройшов через тиждень в Іллічівську (Чорноморську). У ньому теж брало участь 15 команд. Вони платили внески, а різницю компенсували керівництво АФУ і безпосередньо організатори. Тоді у всіх, причетних до організації фіналів, був божевільний ентузіазм, і заради того, щоб фінали відбулися, було бажання витратити і власні гроші – фінали того коштували.

Це чарівне слово – тендер

Після першого сезону АФЛУ у одного з керівників АФУ народилася ідея – а давайте будемо оголошувати тендер на проведення фіналів. Нехай регіони змагаються між собою за право прийняти фінали АФЛУ. Решта керівників АФУ його підтримали. Уперся один голова комітету аматорського футзалу – по-перше, навіщо робити вигляд, що регіони рвуться отримати фінал в рідне місто, якщо у більшості з них немає відповідної інфраструктури, фінансової підтримки на місцевому рівні, достатньої кількості необхідного персоналу і т.д. По-друге, як продавати продукт тим, хто сам же його і створює? Переконати один одного сторонам не вдалося. Загалом, керівництво АФУ оголошувало тендер, а голова домовлявся з тими, хто реально міг провести фінал і хто міг дійсно в цьому допомогти.

Другий Всеукраїнський фінал пройшов в 2015-му році в Запоріжжі (20 команд). Місцева асоціація на чолі з Віталієм Ніколаєнко та за підтримки Запорізької обласної федерації футболу (голова – Віктор Іванович Межейко) взяла на себе багато організаційних і деякі фінансові питання. Решту витрат взяло на себе керівництво АФУ. Дуже велику допомогу в проведенні фіналу в Запоріжжі надав Микола Сергієнко. Починаючи з Запоріжжя, жоден фінал не пройшов без його активної участі.

Другий Елітний фінал пройшов в Одесі за рахунок внесків команд-учасниць, яких на цей раз було 24.

Третій Всеукраїнський фінал пройшов у Житомирі в 2016-му році (26 команд). Керівництво АФУ звернулося за допомогою до місцевої влади, і вона пішла назустріч – допомогла в організаційних питаннях і виділила певну суму з місцевого бюджету. З коштів, які призначалися на місцевий, житомирський футзал. Якщо врахувати, що голова Житомирської обласної асоціації Віктор Таран не соромився при вирішенні багатьох оперативних питань платити зі своєї кишені, то звання “Почесного спонсора Всеукраїнського фіналу”, яке йому присвоїли його друзі і колеги, було абсолютно заслуженим. Решту витрат взяло на себе керівництво АФУ.

Третій Елітний фінал пройшов в Одесі за рахунок внесків команд-учасниць (39 команд).

Коли Елітний фінал не в радість

У цьому сезоні знову оголосили тендер, в якому брали участь, якщо не помиляюся, Дніпро, Суми і Луцьк.

Всеукраїнський фінал пройшов у Дніпрі. Як це було, ми вже говорили.

Елітний фінал вирішили проводити в Луцьку. Зібралося 20 команд. Судячи зі звітів і репортажів, все було на хорошому рівні – задоволені залишилися і переможці і переможені. Однак через деякий час з’ясувалося, що в деякому недоумінні залишилися господарі, які за умовами так званого тендера взяли на себе оплату залу і нагородного матеріалу. Чому в недоумінні? Та тому, що керівництво АФУ визначило внесок командам (4 500 грн., 20 команд * 4500 = 90 000 грн.), За рахунок якого можна було з лишком покрити всі витрати по проведенню турніру (як сказав один з волинян: “за ці гроші ми б два таких турніру провели”). В результаті вийшло, що керівництво АФУ продало Елітний фінал і командам-учасницям, і Волинській асоціації футзалу (голова – Голоскоков С.В.).

Як я розумію, приблизно та ж ситуація була в Дніпрі. Не знаю, як дніпрянам, а волинянам не допомагає ніхто, крім них самих. Взагалі по фінансуванню це одна з найбільш небагатих регіональних асоціацій. При цьому Голоскоков і Ко проводять величезну кількість дитячих, шкільних, юніорських, дівочих і аматорських змагань. І приблизно 30 (20,40, не знаю точної цифри) тисяч гривень могли б витратити на власні потреби. Але, схоже, керівництву АФУ ці гроші потрібніші. Хоча ні, стривайте – в сезоні 2013/14 Волинська асоціація була визнана кращою в країні і отримала за це 10 000 гривень. Ймовірно, це була не премія за гарну роботу, а внесок типу банківського – пройшло три роки, і прийшов час грошики повернути. З відсотками. Загалом, волиняни вважали, що роблять разом з керівництвом АФУ спільну справу і беруть участь в загальних витратах, а виявилося, що в даному випадку витрачають тільки вони – керівництво АФУ заробляє. Продаючи продукт тим же, хто його створив. Менеджменту АФУ можна поставити оцінку “відмінно” – не кожен зможе продати продукт його виробнику. АМФВ виявилася в ролі “провінційних лохів”, яких піймали на бажанні прийняти у себе один з фіналів АФЛУ. Якщо не вдаватися в деталі, то ніхто нікого не обдурив, але … “осад залишився”. І дуже цікаво, хто в наступному сезоні і на яких умовах захоче прийняти фінали АФЛУ? Напевно, вишикується черга. І взагалі, у голову (не мою, до речі) закрадається думка – може, тоді краще проводити фінали регіональні типу “Захід”, “Схід”, “Північ”, “Південь”, а керівництво АФУ нехай проводить “Фінал чотирьох АФЛУ”. Фінали чотирьох проводити легше, простіше і краще виходить.

В кінці шляху згадайте про цілі, які ставили на початку

Від фіналів АФЛУ плавно перейдемо до змагань більш високого рівня – Другої ліги. Відмінна організація, прекрасне висвітлення, барвисті програмки, все за розкладом і вчасно – це про неї. Вірніше, про “Фінал Другої ліги”, який пройшов у Запоріжжі. Не дивно, оскільки організували його все ті ж люди – Віталій Ніколаєнко за підтримки Запорізької обласної федерації футболу, місцевої влади та партнерів ЗОАМФ.

Якщо ж говорити про всю Другу лігу, то вона, навпаки, залишила сумне враження – цілі, які декларувалися керівництвом АФУ, виконати, м’яко кажучи, не вийшло. Нагадаю деякі з них і відразу прокоментую:

Популяризація на високому організаційному рівні змагань з футзалу.

Якщо це високий рівень організації, то ми точно не досягли дна. Є ще куди прагнути. Календаря не було за визначенням – хто як домовлявся, той так і грав. Або не грав – наприклад, “Дунаївці” з Хмельницької області вийшли в плей-офф, жодного разу не вигравши, а завдяки технічній перемозі над “Візажем” з Житомира. У плей-офф “Дунаївці” потрапили на львівський “Княжий ринок”, якому програли вдома 0:5, і … на повторну гру до Львова теж не поїхали – а навіщо? Спостерігачами на ігри призначалися люди, які мають авторитет у футзалі, але не мають ніякого відношення до комітету арбітрів і спостерігачів. Тобто ніяких відмінностей від матчів місцевого рівня, за винятком тривалості за часом, не було. І незрозуміло, як контролювалися заявки цих команд – їх (заявок) на сайті АФУ не знайшов. Як, втім, і заявок інших команд (Екстра-ліга, Перша ліга);

Впровадження принципу домінування спортивно-змагальної складової.

Принцип полягав в тому, що грали по 20 хв. чистого часу. У Дніпрі, наприклад, матчі міського чемпіонату грають по 15 хв. чистого часу. Як я розумію, при 15 хвилинах цього принципу немає, а при 20 він з’являється. Якось так;

Награвання і перегляд молодих гравців (U-16, U-17, U-18, U-19)…

У презентації ця ціль йде четвертою, але декларувалася вона спочатку головною і найважливішою. За твердженням керівництва АФУ, десять команд Екстра-ліги планували заявити свої другі команди в Другу лігу. Утопія, скажете ви? Так ви не розбираєтеся в українському футзалі. Сказано – зроблено… Ой, не зроблено. На ділі тільки два клуби Екстра-ліги делегували свої дочірні команди під час Другої ліги – “Ураган” і “Енергія”. І обидва вже позначили, що в сезоні 2017/18 рр. робити цього не будуть – не бачать користі від участі в цьому турнірі.

Поглиблення і вдосконалення системи обліку футзальних гравців.

Судячи з того, що заявок у відкритому доступі, як я вже говорив, немає (на офіційному сайті АФУ), то незрозуміло, як можна вдосконалювати те, чого немає. Або інший варіант – вони є, але інформація ця настільки засекречена, що поглиблення і вдосконалення проходить в глибокій таємниці, а тому процес цей простим смертним спостерігати не належить. Аби не нашкодити інтересам українського футзалу.

Загалом, як і очікувалося, Друга ліга виявилася великою “мильною бульбашкою”. Але це моя думка. А думка керівництва АФУ, впевнений, буде протилежною. Як казав Штірліц, запам’ятовується останнє слово. А воно в Запоріжжі було якісним і барвистим. Правда, і тут офіційний сайт АФУ злегка підкачав – ні слова про лауреатів другої ліги на futsal.com.ua немає. Посильно допоможемо в цьому керівництву АФУ – країна повинна знати своїх героїв, і їх фото розміщені в кінці цього матеріалу.

Та й взагалі, як можна вважати Другу лігу невдалою, якщо до “Урагану-2”, який, за словами керівництва клубу, в наступному році перейде в Першу лігу, можуть приєднатися “Катеринославхліб”, “М’ясна традиція”, АРПІ, і, можливо, “Княжий ринок”? Інформація на рівні чуток, але чутки небезпідставні. І тоді Перша ліга стане схожою на повноцінну Першу лігу. Незрозуміло тільки, хто буде грати у Другій?

Кому потрібна Перша ліга?

Ось ми плавно і дісталися до Першої ліги сезону 2016/17, в якій брало участь сім команд, і в якій, як з’ясувалося, за чотири сезони дещо залишилося незмінним, а кількість команд скоротилася майже втричі (з 19 до семи). Що залишилося незмінним? Сам писати не буду, просто наведу дві цитати.

Перша від 11 травня 2014 року:
“… 4. Нагородження. Команду за третє місце нагороджували відразу після гри, а не після фіналу, коли зазвичай свої призи отримують чемпіон і призери турніру. З боку це виглядало, прямо скажемо, безглуздо. Диплом і медалі – ось все, що заслужили не тільки бронзовий і срібний призер, а й чемпіон. Були відсутні будь-які нагороди в індивідуальних номінаціях, так як, наприклад, кращий гравець або воротар чемпіонату, ну або хоча б Фіналу чотирьох. а кращий бомбардир чемпіонату Першої ліги, яким став наш Антон Тарасенко, за словами керівників АФУ, буде нагороджений пізніше, після закінчення сезону…”

Василь Криворучко, менеджер ФК “Лукас”

Друга, від 9 квітня 2017 року:
“Команда Делівері рік працювала над поставленим завданням, ні у однієї команди, яка приймала участь в 1 лізі немає таких умов через те, що наша команда базується не в рідному місті!!! Не вистачило одного кроку, але нічого страшного, переміг найсильніший на даному етапі, але куди дивиться АФУ, вручити по медалі і грамоті, у мене немає слів, ні кубків ні призів кращим футзалістам за номінаціями!!! Чесно сказати опускаються руки !!! Хто повинен відповідати за організацію, питань багато !!!” – Михайло Бєляєв, капітан МФК “Delivery”

І, напевно, щоб якось скрасити для гравців “Delivery” гіркоту поразки, їм вручили дипломи Першої ліги, тільки жіночої (скрін).

Якщо після цього знаходяться команди, які хочуть грати в цьому турнірі, то, напевно, це не завдяки, а всупереч роботі керівництва АФУ.

Знаєте, ляпи бувають у всіх. Не помиляється той, хто нічого не робить. Напевно, тому в Першій лізі вирішили нічого не робити. Щоб не помилятися. І не дивно, що кількість команд у Першій лізі з кожним роком зменшується. Хто захоче грати в турнірі, який, судячи з усього, не потрібен тим, хто його проводить?

Підсумовуючи все вищевикладене, приходжу до висновку, що попередні чотири роки були плацдармом для того, щоб вивести наш футзал на новий, більш високий рівень. Передумови для цього видно неозброєним оком. Як сказав колись польський сатирик Єжи Лец: “Коли я думав, що досяг дна, знизу постукали”…

Сергій Бабіков, futsalua.org

Антон Тарасенко (АРПІ) – кращий гравець Другої ліги

Андрей Засенко (“Катеринославхліб”) – кращий бомбардир Другої ліги

Ігор Стасюк (“Княжий ринок”) – кращий воротар Другої ліги

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ