Сергій Алексейчук: «Гравець на майданчику має виглядати естетично, акуратно та ідеально»

0
912

В кожній спортивній команді обов’язково є посада адміністратора, і при всій своїй непомітності вона дуже відповідальна. Бо, як кажуть, в футболі не буває дрібниць, і це стосується не тільки того, як до виконання своїх обов’язків відносяться гравці та тренерський штаб, але і від того, як команда матеріально забезпечена, наскільки гравцям комфортно в робочому процесі, а це і екіпірування, і переміщення під час виїзних матчів, і комфортне перебування за межами Хмельницького, коли гра у команди не вдома. Вже кілька років цей відповідальний пласт роботи в «Соколі» лежить на адміністраторі Сергії Алексейчуку, і про тонкощі своєї роботи він розповів в інтерв’ю прес-службі СК «Сокол», одночасно поділившись деякими цікавими спогадами зі своєї спортивної кар’єри та історії футзалу Хмельницького.

– Сергій Павлович, бути адміністратором футзальної або футбольної команди неможливо, коли ти сам не закоханий в футбол. Як у вас починалася ця «закоханість» і як сталося, що ви опинилися на воротарській позиції?
– Погоджусь, що без закоханості в футбол працювати неможливо. Але починав я не з футболу, а з лижних гонок. Футбол я полюбляв з самого дитинства і грав більше для загального розвитку та задоволення. Коли на великому полі, то на позиції центрального захисника. А воротарем, як це іноді буває, став випадково. Пам’ятаю, якось грали в міні-футбол, не прийшов воротар, так я і став у ворота. Тоді мені було десь 22 роки, доволі запізно. Тоді такі були часи, що всі грали у все, що можна, тому поєднувати лижі та футбол не було проблемою.

– Перший офіційний чемпіонат України з футзалу був проведений в 1993-му році. Правда, тоді він був з міні-футболу. Саме в цей час Ви закінчували навчання в школі і обирали свій подальший шлях в житті. Тоді, в 1993-му, Ви щось чули про міні-футбол?
– Раніше так було завжди: влітку грали у великий футбол, а взимку – в міні в залі. Про те, що десь грається чемпіонат з міні-футболу, я не чув, але пізніше якось по телебаченню показали «Шахтар», і тоді я дізнався, що такий чемпіонат є. Після школи я поступав в Академію прикордонних військ, не поступив, і потім була армія, де я служив в Донецьку два роки в Національній гвардії України, війська президента. Там спорту вистачало.

– Коли ж у Вас відбулося перше знайомство з цим видом футболу?
– Була в Хмельницькому така команда – «Хлібник», хоча вона і досі є. Вона тоді грала на місто, і навіть зараз ми продовжуємо грати по ветеранах. Грати в воротах мені подобалось з дитинства, ніхто мене не вчив і всьому доводилося вчитися самому. Дивився, як грають інші воротарі, собі робив якісь висновки.

– Загалом, як починалася історія футзалу в Хмельницькому? Пригадаєте якісь основні пам’ятні моменти?
– Тоді грали в спорткомплексу університету, рівень, пригадую, тоді був зовсім невисокий. І команд було небагато. Те, навіть, і футзалом важко назвати, скоріше, це був футбол в залі. В чемпіонаті Хмельницького було десь біля 10-ти команд.

– Клуб «Сокіл» є правонаступником футзального клубу «Спортлідер+», який був заснований в 2005-му рокі. Якщо це відбувалося на Ваших очках, то як це все було?
– Я прийшов в клуб трошки пізніше. Команда вже відіграла другу лігу, і коли мене запросив Артем Вікторович Глас, «Спортлідер+» грав вже в першій лізі. Коли клуб створився, я, звичайно, знав про це, там друзі грали. А коли і мене запросили, я подумав, а чому би і не попробувати?

– Вдалося знайти, яким складом в 2012-му році «Спортлідер+» починав в Екстра-лізі, і в ньому з місцевих гравців був лише Дмитро Михайленко. В Хмельницькому на той час було кепсько з футзалістами потрібного рівня?
– Так, тоді місцевих було мало. Тренером був Іван Стасюк, а з місцевих, окрім Діми, був ще хлопець з Кам’янець-Подільського. У хмельницьких гравців тоді рівень був слабенький, і вони команду з Екстра-ліги не підсилили б.

– На початку десятих років Ви доволі активно і не без успіхів грали в Хмельницькому на аматорському рівні. А як опинилися в заявці «Спортлідера+» на Екстра-лігу?
– В 2015 році я був в заявці на весь сезон, але конкретно в заявках на матчі – це було один чи два рази. Це було вже в фінальній частині, в плей-офф. Заявляли на всяк випадок, якщо хтось травмується чи пенальті, але на майданчик я так і не виходив.

– Але срібну медаль отримали?
– Так, є така.

– З часу дебюту «Спортлідера+» в 2012 році в Екстра-лізі Ви маєте можливість постійно спостерігати за матчами в найсильнішому українському футзальному дивізіоні. Як і в який бік – зміцнення або послаблення, на Ваш погляд за ці 8 років змінився український футзал?
– Однозначно Екстра-ліга стала слабшою. Пам’ятаю рік дебюту «Спортлідера+» в Екстра-лізі, так тоді в ній було 7 команд, але 6 з них було дуже потужними. Нашим тоді дуже важко було десь одне очко взяти, і вони посіли останнє місце, так жодного разу не вигравши. А решта шість команд були хтось сильніший, хтось слабший, але кожна могла виграти в іншої. Тут можна пригадати, що в деяких командах по кілька легіонерів грали, а скільки їх зараз? Окрім того, що команди були сильнішими, в лізі набагато більше було індивідуально сильних гравців.

– Після сезону 2015-го року Ви остаточно, як гравець, перейшли в аматори. Інколи можна чути, як деякі місцеві чемпіонати ідеалізують до такого ступеня, що вони нібито сильніші навість за рівень Екстра-ліги. Чи є підстави для цього? Чи це взагалі недоречно?
– Звичайно, на аматорському рівні є теж сильні команди, але порівнювати їх з Екстра-лігою… Інший клас команд, люди професійно займаються футзалом. Винятком іноді бувають кубкові матчі, на них команди аматорського рівня суттєво налаштовуються, і на цьому одну гру можуть видати.

– За Вами, як за воротарем, є таке, що Ви – майстер з відбиття 6-тиметрових пенальті. Які Ваші секрети в цьому моменті воротарської справи?
– Скільки проаналізовував, сам не розумію, як це було – просто так виходило. Як на мене, то в футзалі більше залежить, чи вгадає воротар напрямок удару. Якщо діяти по м’ячу, то відбити потужний удар з шести метрів нереально.

– Тепер вже ближче до Вашої безпосередньої роботи: коли і як Ви почали роботу адміністратора команди?
– Треба пригадати… Коли перша ліга була, я ще грав. А адміністратором я став, коли команда в Екстра-лізі грала другий чи третій сезон. Мабуть, таки другий. До мене був Рома Шевчук, він перейшов дітей тренувати, і Артем Вікторович запропонував мені перейти в клуб. Деякий час думав, бо я в цій сфері ніколи не працював. Але, мабуть, всі так починають – не працювали, а потім воно все починається. Скажу, що доволі цікаво.

– За які напрямки відповідає адміністратор в футзальному клубі «Сокіл»?
– Робити так, щоб гравцям було комфортно. Готелі, виїзди, форма, документи – всі такі питання.

– Зараз вже немає того, що на адміністраторів покладалися обов’язки з прийому суддів. Але коли це було, якісь цікаві, несподівані моменти були?
– Щось екстраординарного не було. Але тим, що зараз цього немає, зняли вагомий пласт роботи. Від цього всім стало краще: і адміністраторам клубів, і самим арбітрам. Вони самі вирішують, як їм зручно доїхати, де краще розміститися. Перед грою зазвичай багато роботи, а доводилося відволікатися на те, щоб забирати вранці суддів, а після ігор треба проконтролювати, щоб вони додому поїхали.

– Загалом, якісь форс-мажори в Вашій роботі відбувалися?
– Найпам’ятніший епізод, це коли на кубкову гру запізнювалася команда з Харкова. «Моноліт», здається. В них потяг затримувався близько на 3-4 години, тому важкувато було змінити час гри. Все треба було вирішувати терміново, бо зал був розписаний на весь день. Треба було і автобус переносити, щоб суперника зустрів, і зал, окрім того, щоб звільнити, треба було до гри готовити.

– Читав таку думку, що в ігрові дні адміністратори втомлюються більше, ніж гравці, які відбігали на майданчику. Десь таке є?
– Фізично навряд чи. Але, якщо загалом, то щось таке є. Після завершення ігрового дня виходжу з зала, як вичавлений лимон. Якщо гра о 12-тій, о пів на восьму вже маєш бути в залі. Треба закривати всі організаційні моменти, щоб не було ніяких накладок. Після гри вже легше.

– Ваше футбольне минуле суттєво допомагає в роботі?
– Треба просто любити футзал. По ходу роботи виникає багато завдань, і думаєш, як це все повирішувати. На якісь дрібні речі вже не звертаєш увагу, вже напрацьовано, як має до ігор чи тренувань підготовлений зал, яке має бути матеріальне забезпечення інвентарем чи чимось іншим.

– Протягом сезону Вам доводиться підтримувати зв’язок з колегами з інших клубів?
– Спілкуюсь з багатьма, не соромлюсь, якщо щось треба, подзвонити. Є в деяких командах люди, які більше мене працюють. Зараз вже менше потрібна допомога, а раніше завжди міг щось порадити Сергій Кривенький з «Урагану», або Дмитро Ментянник з «Титану».

– Вам довелося багато бувати з «Соколом» протягом його виїздів за кордон, і Ви бачили рівень сервісу європейських готелів. А як на їхньому фоні виглядають готелі в містах, де є команди Екстра-ліги?
– Можу сказати, що в тих готелях, де «Сокіл» проживає, все виглядає чудово. Ми зазвичай зупиняємося в готелях мережі «Reikartz», в них досить гідно все організовано і питань взагалі ніяких немає. Вони ні в чому не поступаються європейському рівню сервісу. Ми багато вже з ними співпрацюємо, і все дуже чудово.

– Інколи на деяких гравцях (мова зараз не про «Сокіл») можна бачити не зовсім привабливі проблеми з формою: частіше це стосується або шортів, або гетрів. Тримаєте на контролі, щоб наші гравці в цьому плані виглядали охайно?
– Зрозуміло, що таке негарно і непривабливо для глядачів. Ми такі питання прагнемо одразу закривати, щоб їх не було. По-перше, в нас хлопці дуже виховані, якщо щось помічають самі, то одразу звертаються. Самому тут можна щось пропустити, але хлопці про це попереджені і одразу повідомляють, коли є проблемки з екіпіруванням. Гравець на майданчику має виглядати естетично, акуратно та ідеально.

– Початок липня – це час, коли у команди зазвичай розпочинається підготовка до нового сезону. Які в цей час найактуальніші завдання у адміністратора?
– У команди має бути нове екіпірування, нова форма. В «Соколі» вона оновлюється кожного року. Потім йде процес набиття прізвищ та номерів. Загалом в цьому плані роботи вистачає. Замовлення ми вже зробили попередньо і давно, тому чекаємо, коли все прийде, і запустимо в роботу. Форма і документообіг – це в цей час основне.

Прес-служба СК «Сокіл»

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ