Вадим Данилюк: «Дуже хочу в новому сезоні дебютувати в Екстра-лізі»

0
1132

Згідно попереднього плану відновлення змагань в Преміум-лізі відкритого чемпіонату Хмельницького на молодіжну команду «Сокола» очікують матчі плей-офф, в яких підопічним Віталія Розпаченюка доведеться відстоювати своє місце в першому дивізіоні в наступному сезоні. Один з лідерів «Сокола-2» Вадим Данилюк протягом сезону неодноразово залучався до тренувань першої команди, в тому числі і після того, як Кабінет Міністрів України дав дозвіл на те, щоб команди з ігрових видів спорту поновили тренувальний процес. Вадим Данилюк – один з тих, з ким «Сокіл» пов’язує своє майбутнє, а те, що і в нього такі ж плани по відношенню до «Сокола», про це 16-тирічний гравець розповів в інтерв’ю прес-службі СК «Сокіл».

– Вадиме, розмову з тобою розпочнем з найактуальнішого. Зараз вже позаду більш ніж двомісячне сидіння країни на жорсткому карантині. Ти зараз у так званому тінейджерському віці, і в ньому мабуть найскладніше дотримуватися всіх тих карантинних вимог: сидіти вдома, обмежити спілкування з друзями тощо. Як ти та твої близькі переживали цей важкий час?
– Більшість цього часу просидів дома, і це було тяжко. В школі йшло дистанційне навчання. Ми проживаємо на околиці міста, тут є де побігати, і я майже кожний день виходив, щоб пробігтися і трошки попрацювати з м’ячем. Але більшість часу провів вдома, як і всі ми.

– На карантин якраз припало і закінчення навчального року в школах. Міністерство освіти якось намагалося деякі уроки транслювати по телебаченню, було впроваджене дистанційне навчання в школах. Як ти по собі відчув, наскільки подібні форми, щоб вас вчити, були ефективним? Тому що по 4-5 годин наодинці сидіти перед комп’ютером ну дуже важко.
– І в нас було навчання через комп’ютери, спілкувалися з вчителями. Можна було відчути, що в школу набагато краще ходити, ніж так займатися вдома. Мені дистанційне навчання не дуже йшло, в школі все легше сприймається, а дистанційне навчання – це щось таке штучне.

– Просвіти, як же реально зараз завершується в тебе школа? Чи потрібно буде здавати якісь іспити, щоб повністю вже піти на повноцінні канікули?
– Зараз я навчаюсь в десятому класі, і найближчими днями мають виставити всі оцінки. Вчителі просили нас писати контрольні річні роботи, і ми їх здавали. В десятому класі немає ніяких іспитів. Ми складали іспити в четвертому, дев’ятому класі, і тепер будуть за рік після одинадцятого.

– В продовження теми школи питання, яким предметам віддаєш перевагу: точним наукам чи гуманітарним?
– Фізкультурі (сміється…). Хотілося б трошки більше зайнятися англійською мовою. Більшістю предметів цікавлюсь в межах школи, а щоб поглиблюватися в них, такого немає.

– Якось з батьками обговорюєш плани на через рік, коли навчання в школі в тебе завершиться?
– Поки що дуже серйозно про це не говорили, але є думки про Кам’янець-Подільський університет, вступати на факультет фізичної культури.

– Повернення до футзалу у тебе відбулося з залучень до тренувань першої команди «Сокола». Для тебе це в цьому році не вперше – зайве мабуть питати, чи ти встиг скучити за м’ячем та майданчиком?
– Дуже скучив. Я-то працював з м’ячем, але це не те, що працювати в команді. Тренування в залі – це зовсім інше.

– Наскільки для тебе відчутна різниця в тренуваннях першої команди та «Сокола-2»?
– Різниця звичайно є, і вона відчутна. Хоча в першій команді і багато молодих гравців, але вони вже зіграли в Екстра-лізі рік, а хто і два. Це помітно і в інтенсивності гри, по тому, як хлопці швидко приймають рішення. Фізично спочатку було дуже важко, адже довгий час повноцінно не тренувався. Зараз же, після кількох тренувань, майже наблизився до непоганої форми. «Кріпатури» в ногах вже немає, хоча в перші дні тренувань була.

– В тебе доволі своєрідна, пластична манера переміщення по майданчику. Ти часом гімнастикою або бальними танцями в дитинстві не займався?
– Ні, такого не було. Можна сказати, що все життя займався тільки футболом.

– Тоді звернемося до твоїх витоків знайомства з м’ячем: як давно почав займатися футболом?
– В мене починалося з того, що батько зі мною займався, коли я був ще зовсім малим. Згодом в 6 років я пішов до дитячої школи «Поділля». За кілька років я перейшов до ДЮСШ №1. А трохи більше, ніж рік тому, від Віталія Ігоревича Розпаченюка прийшла пропозиція перейти в футзал. Я не довго думав і погодився.

– В перші місяці, коли займався футболом, якось виділявся серед своїх партнерів по команді?
– Я би не сказав. До того ж, я в ДЮСШ не бачив для себе ніякої перспективи. Тренер награвав мене як лівого захисника, але я сам себе ніколи не бачив на цій позиції. Мені більше подобалося грати в середині поля.

– А з тих хлопців, з якими ти займався, в когось футбольні перспективи вималювалися?
– Двоє є такі, про яких можна сказати, що «вирвалися». Один з них тренується зараз в «Шахтарі», і ще один в «Карпатах».

– Хмельницький вже давно представлений в Екстра-лізі. Пам’ятаєш, коли стабільно почав відвідувати матчі «Спортлідера+» або «Сокола»?
– Стабільно матчі відвідую після того, як вже перейшов до «Сокола». А до цього інколи з батьком приходив на матчі, але це вже було, коли наша команда грала як «Сокіл».

– Ти вже другий раз згадуєш про батька – він в тебе спортивна людина? Десь грав?
– Ні, він просто дуже любить футбол.

– Якісь матчі особливо залишилися в пам’яті? Можливо, голи чи дії якихось гравців?
– Кожна гра в футзалі була по-своєму цікавою. Запам’яталося, як в одному з матчів Пєрвєєв «шведою» зі своєї половини вразив порожні ворота суперника. Можу ще згадати незабитий Подлюком пенальті в самому кінці гри з Одесою.

В грі Вадим Данилюк

– Сезон для «Сокола-2» наближається до розв’язки. В ньому тобі і твоїм партнерам вперше довелося грати в першому дивізіоні Преміум-ліги. Наскільки важко було грати з віковими чоловіками?
– Спочатку було тяжко, все ж таки грали проти дядьків. Вони на нас дивилися не як на дітей, а як на суперників, і нас не жаліли. Але за кілька турів я до цього вже звик, і на таке не звертав увагу.

– В тих матчах, що були зіграні, ти разом з Омарі Ідрісом найкращі в команді за системою «гол+пас» – по 17 очок. Логічно спитати, від чого більше задоволення отримуєш – самому забити чи зробити результативну передачу?
– В мене зараз такий собі баланс – 9 голів і 8 результативних передач. Головне, щоб команда виграла, а те, що заб’ю я чи Ідріс, чи хтось інший, це вже неважливо. Але забивати самому це непогано і приємно.

Вадима Данилюка вітають з забитим голом

– Все йде до того, що Преміум-ліга ось-ось поновиться, і «Соколу-2» треба буде відстоювати своє місце в першому дивізіоні в іграх плей-офф з деражнянським «Олімпом». Знайомий з рівнем суперника? І який настрій в твоїх партнерів по команді?
– Коли почало йти до того, що ми маємо з ним грати, кілька матчів дивився. Команда як команда, нічого складного в ній не побачив. Якщо ми хочемо зберегти «Сокіл» в першому дивізіоні, то такого суперника треба перегравати. Це моя думка, і думаю, що з інших гравців «Сокола-2» ніхто не хоче понижуватися в класі в Преміум-лізі, з першого дивізіону вилітати в другий.

– Трохи відійдемо від футзалу. Поза спортом які інтереси у Вадима Данилюка: фільми, книги, розваги?
– Можу іноді по телебаченню подивитися якісь серіали. Подобаються книжки про спорт. А загалом, як і у більшості молоді, це комп’ютерні ігри, «стрілялки» на кшталт «Counter-Strike».

Вадим Данилюк в боротьбі з суперником

– За подіями в інших видах спорту заходиш час слідкувати, наприклад, та ж футбольна Прем’єр-ліга?
– Дивлюся майже всі ігри київського «Динамо». Батько мій також вболіває за «Динамо», навіть двічі їздив до Одеси на фінальні матчі Кубку України. Так що любов до київського «Динамо» пішла від батька та дідуся.

– Зараз в «Соколі» є хлопці, які встигли за «Поділля» пограти. На футболі, на Другій лізі хоч раз був?
– Був, дуже часто. Я коли ще малим був і займався футболом, на багато матчів «Поділля» ходив. Зараз якщо немає тренувань чи наших матчів, є вільний час, то люблю сходити на стадіон, подивитися футбол, посидіти на свіжому повітрі. Мені цікаво, як вони там грають.

– За історію Екстра-ліги було вже чимало гравців, які свої перші матчі в ній провели в 16 років. Якщо так доля складеться, що в тебе восени буде шанс дебютувати за першу команду «Сокола», як до цього поставишся? Психологічно будеш готовим, коліна не затремтять?
– Сподіваюсь, що нормально все буде. Я дуже хочу в новому сезоні дебютувати в Екстра-лізі. Не хочу щось загадувати, але сподіваюсь, що в мене буде шанс.

Прес-служба СК «Сокіл»

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ