Віталій Коваль: «В кожному організмі є приховані ресурси для лікування самого себе»

0
1127

Лікарі спортивних команд виходять на майданчик лише в разі крайньої потреби, вони не забивають м’ячі і не рятують ворота, але їхній внесок в функціонування команд важко переоцінити, адже тільки в повній бойовій готовності і повністю здоровими, знаходячись на своєму максимумі, футболісти спроможні давати результат. Про свій погляд на поточну ситуацію з коронавірусом, про власні тонкощі в роботі саме в спорті в інтерв’ю прес-службі СК «Сокіл» розповів лікар нашої команди Віталій Коваль.

– Віталій Олексійович, в інтерв’ю з гравцями «Сокола», які виходили на нашому сайті протягом карантинної паузи, всі вони зазначали, що якось там намагалися тримати себе в тонусі. А можете сказати, як Ви завантажували свій час, щоб, так би мовити, «не з’їхати з розуму»?
– Сім’я, діти – по-перше. По-друге – був певний формат роботи в дистанційному режимі. Були консультації, були онлайн-консультації, були консультації «вживу». Якщо чесно, то карантину не завжди дотримувався. Треба було людям допомогти, була можливість – звичайно, з дотриманням санітарно-гігієнічних норм, але треба було працювати.

– Наскільки такі несистемні заняття в змозі сприяти тому, щоб футболісти тримали себе в формі? Яка Ваша думка з цього приводу?
– Я скажу так: якщо брати конкретно наших хлопців, вони всі треновані, вони всі працюють в режимі, і для них пауза чи відсутність фізичного навантаження будуть щонайменше шкідливими для організму. Навіть протягом сезону, коли в нас відпочинок, то це не значить, що вони нічого не роблять. Навіть коли в нас доба-дві вихідні, я 100-відсотково знаю за кожного, що він зробить і зарядку, і пробіжку, і «планочку». Протягом карантину я з усіма на телефоні, всіх обдзвонюю, розпитую, спілкуємося. Якщо умови дозволяють побігати – вони бігають, якщо ні, то йдуть вдома фізичні навантаження. Всі роблять, роблять з задоволенням, і отримують від цього кайф. Тому що вони нудьгують за роботою, вони за нею дуже нудьгують. Проблема цих занять, що вони без м’яча і без паркету. Але є таке поняття «м’язова пам’ять». Якщо ти м’язи в тонусі тримаєш, то буквально два-три дні, і ти знову готовий. Фізичний стан хлопці швидко наберуть, тим більше що вони всі молоденькі.

– До футболістів ми ще повернемося. А поки трошки відмотаємося час назад, і буде таке питання: коли Ви вперш почули про те, що щось в Китаї відбувається з невідомою інфекцією, і які Ваші особисті думки були з приводу, наскільки все може бути серйозним? Адже дещо подібне вже приходило звідтіля і в минулі роки, ті ж самі свинячий, курячий грип.
– З грудня місяця пішла інформація, що є якісь підозри, можливо, будуть якісь спалахи по Китаю. Але я скажу свою особисту думку: навколо цього вірусу занадто роздута ситуація. На даний момент інфекцій настільки багато, смертності від них настільки багато, і вірус не вписується в цю категорію. Але комусь потрібно зробити ажіотаж на цьому. Тут можу сказати про таке. Нас же всіх з дитинства повідомляли про санітарно-гігієнічні норми. Всі знають, що треба мити руки – це було і до коронавірусу. Всі знали, що якщо ти хворий, звичайно, потрібно знаходитись на домашньому лікуванні. Це є норма. І те, що зараз карантин, нічого нового не сказали.

– Можна припуститися, що більшість людей з кола Вашого спілкування, це медичні працівники. Як вони сприймають поточну ситуацію?
– Для них, окрім зайвих проблем, коронавірус нічого суттєвого не приніс. Вони працюють в тому ж самому штатному режимі. Я спілкувався і з лікарями із районної лікарні, де був випадок, що загинула жінка-санітарка, санітарно-гігієнічні норми виконувалися завжди. Просто зараз на цьому почали акцентувати увагу. Тут є питання, що більшість людей не довіряє нашій медичній структурі. Самі по собі наші лікарі – спеціалісти високого рівня, віддача – божевільна, але немає матеріальної бази, немає забезпечення тим, що потрібно. Тому, до речі, наші медики і виїжджають за кордон і працюють там із задоволенням, тому що база знань і тяга до роботи є, але в нас немає матеріальної забезпеченості.

– Хмельниччина – один з небагатьох регіонів України, який згідно статистики оминув значної кількості хворих на COVID-19. Вона найнижча з областей, які в нашій країні знаходяться по правий берег Дніпра. Що можете сказати з приводу цього факту?
– За межами нашої області дуже багато захворювань через те, що люди в’їхали з-за кордону. Про Тернопільську область, наскільки я маю інформацію, великий відсоток хворих за рахунок релігійних закладів. В нас більш компактне місто, ну і карантин… Обмеження в нас почалися майже з першого дня, люди більш свідомі. В перші дні карантину в місто було страшно виходити: таке враження, що навколо була зона апокаліпсису, в місті порожньо в білий день. Зараз видно, що вже трошки набридло, трошки заспокоїлися, і люди хочуть працювати і заробляти.

– Все йде до того, що найближчого часу гравці «Сокола» повернуться до тренувального процесу. Яка з точки зору спортивного лікаря може бути небезпека, зважаючи на тебе, що два місяці простою гравців не можна вважати повноцінною відпусткою? Іншими словами, як треба гравців повертати до тренувань, щоб їх не захлеснуло надмірне прагнення працювати і вони не почали, як то кажуть, «рватися»?
– Ми про це майже кожний день з Романом Миколайовичем спілкуємося, і в нас вже все давно розписане: план роботи, план підготовки. Бажання хлопців – це дуже добре, але вони будуть робити все те, що їм скажуть, і проблем ніяких не буде. Ніхто їх не відпустить «на вольну», і ніхто не буде робити те, що хоче. Запланований і тренувальний, і відновлюваний цикл, і хоча хлопці будуть з натхненням працювати, питань не буде. Я взагалі не бачу в цьому проблеми. В нас хлопці дисципліновані, молоді, і роблять те, що їм скажуть.

– Вам вдається в пресі слідкувати за подіями, пов’язаними з бажанням Української асоціації футболу дограти футбольний чемпіонат?
– Трошки так.

– Як вважаєте, чи можливо в наших реаліях вітчизняної медицини створити такі умови, щоб 100-відсотково забезпечити безпеку гравців, тренерів і адміністративного персоналу 12-ти футбольних команд?
– Однозначно ні. Окрім рекомендацій, я жодного разу не бачив, щоб федерація футболу допомогла клубам якимись апаратами якійсь команді. Якщо керівництво клубу рахує за потрібне, то вони самі будуть шукати, як себе забезпечити.

– В надрах Асоціації футзалу України є один з варіантів, який передбачає поновлення матчів першої шістки з 30 травня. Тут питання зараз більше не про саму дату, а про таке: медичне забезпечення футзальних клубів поруч не стоїть з футбольними, тому чи не завеликі ризики, враховуючи, що футзал – це гра не на свіжому повітрі, в замкнутому просторі, де просто фізично всім присутнім неможливо триматися «соціальної дистанції»?
– Ризики дійсно великі. Те, як в нас проводиться чемпіонат, не думаю, що можливо забезпечити небезпеку футболістів, арбітрів, персоналу. В нас у більшості клубів немає умов, за рахунок чого це можна зробити. До того ж, в своїй більшості зали такі, що влітку, в спеку, взагалі грати неможливо – про які карантинні заходи ми можемо говорити?

– Можливо, трохи і провокативне питання. Світ накрила коронавірусна хвиля, і поки не видно, коли вона схлине. Нема у Вас десь відчуття, що саме в цей складний час, мабуть, і непогано, що «Сокіл» залишився поза першої шістки? Бо якщо б ми були там, і чемпіонат дійсно вирішать продовжити, то це для всього клубу, і для Вас в тому числі, був би дуже великий «головняк»? І, перше за все, пов’язаний з тим, що ймовірність наразити всіх в клубі на небезпеку дуже велика.
– (Сміється). Питання дійсно провокативне. Скажу так: маємо те,що маємо. Було б по-іншому, розмовляли б по-іншому. Ми можемо спокійно готуватися до нового сезону, і тому навіщо говорити про те, що «а якби?».

– Далі більше ані слова про віруси. Напевне, Ви коли близько 30-ти років тому вступали до медичного закладу, не планували бути спортивним лікарем. До якого медичного закладу Ви вступали і чому обирали саме цю медичну спеціалізацію?
– В мене перша освіта – військовий фельдшер. Потім я відслужив в радянській армії за фахом, а потім вчився на реабілітолога. Реабілітація – це не вузька спеціалізація, і вона охоплює великий обсяг знань. Треба володіти як терапією, хірургією, так і травматологією.

– А коли в юності зрозуміли, що медицина – це Ваше?
– Скоріш за все, це вже коли був четвертий курс навчання медичного училища. Коли вже в нас були практичні заняття, і під час нічного чергування в реанімації привезли водія-дальнобійника, який розбився на «КамАЗі». Мені довелося допомагати під час операції, і десь відтоді я зрозумів: це – моє. Мені більше подобається не стільки наукова робота, скільки практична. Мені цікава жива людина, спілкування.

– В дитячі і юнацькі роки спорт якось був присутнім в Вашому житті?
– Професійно – ні. Але в дитинстві, як і багато дітей тоді, грав в настільний теніс, волейбол і футбол. Це в нас було постійно. Не скажу, що я відвідував якісь секції, але були змагання шкільні і міжшкільні.

– Коли і як відбувався Ваш перехід до спортивної галузі?
– Мене перший раз запросили в команду реабілітологом в 1998 році, це було, коли хмельницьке «Поділля» очолював Заслужений тренер України Володимир Петрович Булгаков, нині вже покійний. А далі в команді «Поділля» доводилося кожні чотири роки проходити підтвердження кваліфікації. В Хмельницькому були курси, а також в Києві на базі медичного інституту.

– Чим особливо Вас приваблює робота зі спортсменами?
– З ними легко, просто і цікаво працювати. По-перше, це здорові люди, по-друге, в них є божевільний стимул до відновлення. До того, щоб допомогти своєму організму. До мене багато звертається неспортивних людей з проханням допомоги, і з ними важче набагато працювати, вони більше законсервовані в собі. Я багато захоплювався східною філософією, і японці кажуть, що в кожному організмі є приховані ресурси для лікування самого себе, потрібно тільки знайти відповідну кнопку. Зі спортсменами це зробити легше. Вони завжди прагнуть бути здоровими і грати в футбол. Для цього потрібно робити те, що кажуть тренер і лікар, так? З громадськими гірше, бо вони полюбляють себе пожаліти та попестити. Спортсмени хочуть буди здоровими на 400 відсотків, займатися улюбленою справою, грати в футбол, а для цього всі їхні відповідні органи мають працювати на повну.

– Які моменти з минулого сезону для Вас були найскладнішими: ситуації з Кручеком, Вербовим або щось інше?
– З Вербовим все було більш-менш зрозумілим, а з Кручеком було більш проблематичним. Людина дійсно хотіла відновитися, провели багато консультацій, багато лікування, але мені прикро за нього, тому що його проблема не дозволить йому повноцінно, 100-відсотково займатися щонайменше футзалом на паркеті. Тому ще це специфічне покриття, де мають місце специфічні навантаження.

– Можуть бути якісь рекомендації або превентивні заходи для того, щоб запобігти травматизму футболістів? Чи тут вже більше залежить від долі?
– З власного досвіду праці з футболістами та футзалістами можу сказати: якщо гравець не порушує режим, якщо виконує настанови лікаря і тренера, то в нього може бути присутнім формат травм тільки контактних. Це коли десь хтось тобі «вставив», десь хтось неправильно приземлився. Під ці критерії підпадають 40 відсотків травм. Якщо йде неправильне харчування, неправильний режим, то звичайно травматизм збільшується, тому що організм або перевантажений, або недовідновлений.

– Коли триває футзальна гра, Вам вдається поглибитись в її перипетії, захоплює її динаміка, чи Ви більше зосереджені на стані гравців?
– В футболі колись давно дозволяли на лавах запасних палити, так я за гру викурював дві пачки сигарет. Зараз за гру у мене йде чотири упаковки «Орбіту». Цим компенсую свій нервовий стан. Так, я переживаю за гру, я переживаю за результат, але більше за все, чисто фізично, я переживаю за хлопців, за їхній стан, тому що мені їхнє здоров’я – це надважливе.

– В останні хвилини однієї з ігор, яка була в Хмельницькому, очевидно було, що голкіпер нашого суперника не гаяв будь-яку нагоду, щоб полежати на паркеті, і цим фактично тягнув час, даючи можливість своїм партнерам відпочити. Ви своїм професійним оком можете миттєво для себе зробити висновок, чи щось дійсно серйозне з гравцем, що опинився на паркеті, чи це мають місце так звані «маленькі футзальні хитрощі»?
– Скажу так: зараз весь футбол побудований на театрально-картинній виставі. Це такий зараз в футболі спосіб життя. Всі його критикують за показовість, але його нікуди не подіти. Звичайно, побачити мені це нескладно. Якщо не було ніякого контакту, людина падає на поперек, а тримається за гомілкостоп, то очевидно, що про ніяку травму мова не йде. Що великому футболу, що футзалу зараз властива частка артистизму. Як у футболістів змінюються кожного року зачіски, так кожного року змінюється і формат поведінки.

– В своєму недавньому інтерв’ю клубному сайту Владислав Черниш побажав всім, щоб в новому сезоні у всіх було без травм. Це побажання від гравця, а яким може бути побажання для «Сокола» від працівника медичного фронту?
– Хлопцям побажаю одного. Вони стали дорослішими на рік, тому побажаю футбольної мудрості. Щоб ті позитивні, негативні емоції, які в них накопичилися, той досвід – вони з цього всього зробили правильні висновки. А ще я хлопцям завжди казав, і в побуту, і не в побуту, що треба бути чесним в першу чергу до себе. І відповідно у тебе в житті все інше буде правильно. Те, що здоров’я, без травм – це все зрозуміло, проте футбол за останніми дослідженнями один з самих травматичних видів спорту. Без травм не можна, але щоб ці травми були зведені до мінімуму.

Прес-служба СК «Сокіл»

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ