Кваліфікація на Євро-2022. Збірна України: невиконане завдання та невиправдані сподівання

0
557

Більше трьох десятків матчів, які 2-10 березня будуть зіграні в Європі в рамках кваліфікації чемпіонату Європи 2022 року, дадуть вболівальникам футзалу масу вражень та різноманітних емоцій. Були серед цих поєдинків і прохідні, були і такі, які вразили своїм сенсаційних результатом, також, на щастя, було і чимало таких, в яких напруження було позамежним, а інтрига зберігалася до останніх секунд. Два з усіх матчів – за участю збірної України – стояли для всіх нас окремо, як мінімум, з двох причин. Перше – це поточне, з точки зору результату і перспектив команди Олександра Косенка вибороти перше місце в групі 1. І друге – більш глобальне: саме матчі проти міцної збірної Хорватії мали стати показником того, чи зроблені якісь висновки всіма тими, хто причетний до провалу збірної України в кваліфікації футзального Мундіалю, за той рік, який минув з сумних подій в Сербії, де наша національна команда була неконкурентоспроможною на фоні збірних Сербії, Іспанії та Франції.

Коли після двох матчів з Хорватією пройшов певний час і перші емоції від них зійшли, можна на холодну голову окреслити певні моменти того, що ж зараз відбувається зі збірною України, з її станом, а також її реальним місцем в європейському футзалі.

Завдання не виконане

Декого може здивувати ця теза: яким може бути завдання в кваліфікаційному турнірі іншим, окрім того, щоб завоювати путівку до фінальної частини Євро-2022, і чому воно «не виконане», коли у збірної попереду ще три гри? Відповідь проста: з вуст і президента Асоціації футзалу України Сергія Владики, і головного тренера збірної Олександра Косенка, і гравців збірної ми чули тільки одне завдання – вийти на Євро з першого місця в групі. І це – факт. Як і факт те, що всього після трьох ігор збірної України можна констатувати – місія нездійсненна, а всі слова про перше місце виявилися балаканиною. Жодних підстав, щоб виграти перше місце, у збірної України не було – і це теж факт, на жаль, дуже сумний, а зараз на порядку денному у підопічних Олександр Косенка інше завдання – показати всім, що вони в квітні будуть сильнішими за збірні Данії та Албанії. Причому сильнішими, не вичавлюючи переможний результат, а хоча б так, як це були в першій грі з Албанією.

Наші очікування – наші проблеми

Можна тільки уявити, для якої величезної кількості вболівальників були шоком дві поразки від збірної Хорватії, яка аж ніяк не є європейським грандом. Для початку, щоб підсилити цей шок, додамо той факт, який залишився поза увагою: збірна Хорватії підходила до матчів з Україною знекровленою, або, як назвали її хорватські ЗМІ, ослабленою: першу гру хорвати проводили без п’яти (!) провідних гравців, а другу – без шести! До першої гри навіть не готувалися Тихомір Новак, Стєпан Перишич, Лука Сутонь та Крістіан Постружин. Ще один лідер хорватської збірної, Матей Хорват, який травмувався вже перед грою, в заявці був, але в грі участі не брав. Так само з Хорватом було і в запорізькій грі, і до проблем хорватів додалась ще і відсутність Жарко Лукетіна, першого за статусом воротаря збірної. Його замучив радикуліт і він в Осієку грав на уколах, маючи чітку домовленість, що за будь-яких обставин до Запоріжжя не полетить. А тепер давайте уявимо збірну України без основного воротаря та п’ятьох гравців, кожний з яких міг би грати в першій четвірці. Тут, щоправда, і не треба багатого уявлення хоча б тому, що збірну України без Кирила Ципуна ми вже бачили в другому таймі запорізької гри.

Як це не прикро констатувати та усвідомлювати, з березня 2021 року по відношенню до збірної України прийшов час припинити в якості критеріїв її виступів використовувати не тільки досягнення 20-тирічної давнини, але й ті окремі непогані результати, які в збірній України видавали гравці, вирощені Станіславом Гончаренком в «Таймі» та «Енергії» та Євгеном Ривкіним в «Локомотиві». Час тих гравців, яких можна назвати «останніми з могікан», або вже пройшов, або ось-ось пройде. Гідної зміни їм немає, ну, не виросла вона! Тому і час змінювати критерії, вимоги та завдання – якось протиснемося до фінальної частини Євро, значить, будемо кричати ура і вгору чепчики кидати.

«Ваші очікування – це ваші проблеми», – таке можна було почути майже 10 років тому від відомої футбольної персони, яка ці майже 10 років тепер тільки і розказує, як вона за гру забила чотири голи «Ліверпулю». Саме з цією прозою і варто підходити до оцінки виступів збірної України: які перемоги в чемпіонаті Європи, які медалі, який там вихід групи через рік в фінальній частині Євро – за рахунок кого і чого таке щастя? Якщо не має змоги змінити перебіг подій, треба просто змінити своє ставлення до них.

Поразки від вищого за рейтингом не мають шокувати

І, справді, чому вони мають бути шоком, коли все просто – сильніший переміг слабшого. От якби навпаки – це несподіванка, а коли все за рангом, статусом, за рівнем гравців, то звідкіля шок та розмови про сенсаційність та прикрість? Після гри в Запоріжжі гравець збірної України Сергій Малишко всім нам пообіцяв: «Будемо битися і доводити, що ми чогось варті». А чи не запізно, Сергію?

Хто чого вартий, наочно продемонстрував Даріо Марінович своїми голами в Запоріжжі, нанизуючи гравців збірної України наче м’ясо шашлику на шампур. А чому мало бути по-іншому: людина з чемпіонату Іспанії холоднокровно продемонструвала різницю між ним і тими, хто з чемпіонату Білорусі. Олександр Косенко вже рік всім намагається довести, що саме в чемпіонаті Білорусі наше майбутнє і саме там грає той ресурс, з якого він буде прагнути черпати його для збірної України. Тому, хто має якісь ілюзії до рівня чемпіонату Білорусі, можемо порадити переглянути три матчі збірної цієї країни в кваліфікації до Євро. Неспроможність проти Угорщини, яка вщент програє Ізраїлю, і повна безпорадність (3:11) в двох іграх з Казахстаном – це і є рівень збірної Білорусі та її чемпіонату. Так, його окремі ігри цікаво переглянути, але рівень цієї «цікавості» не більший, ніж в чемпіонаті Києва чи харківського Кубку ФК «Універ».

Щодо рейтингу, за яким в іграх збірних Хорватії та України все сталося, то їх існує два: офіційний та неофіційний. Офіційний – це той, від якого УЄФА відштовхувалося перед жеребкуванням кваліфікації ЧЕ-2022, і в ньому Хорватія сьома (коефіцієнт 1958, 36), а Україна – з коефіцієнтом 1916,54 дев’ята. Неофіційний складається на підставі поточних результатів збірних на кшталт того, яке це робиться в тенісі. В ньому в Європі Хорватія навіть шоста (1497 очок), а Україна поступається двома позиціями – восьма (1408 очок). До речі, в світовому рейтингу різниця між Хорватією та Україною трошки більша – чотири місця (відповідно, дев’яте та тринадцяте).

Про відсутність умов

Вже після матчів з хорватами цікаво було поспостерігати, як на них відреагують соціальні мережи. Добре, що вони в футзалі ще не нашпиговані ботофермами і можна почути реальну думку від реальних персон. Найбільш дивним аргументом закономірності падіння рівня збірної було те, що в Україні немає відповідних залів. Десь з цим можна погодитися, хоча «відповідних залів» в нас не було і на початку 21-го сторіччя, а результати гідного рівня все ж таки були. «Відповідних залів» не буде і в найближчому майбутньому, тож за логікою дописувача нам не варто нічого позитивного очікувати і найближчим часом.

Тут в тему нещодавнього минулого варто пригадати, які умови тоді мала збірна України при підготовці до відповідальних матчів. Це і мешкання в холодних домівках на базі в Святошині, це і поїздки за кордон, коли перетинати його доводилося в електричках поруч з контрабандистами цигарками, це і виїзди за межі України на авто майже класу «Фердинанд», як в відому серіалі про Жеглова та Шарапова. Без усмішки все це тепер і не пригадується, але збірна України при тому не пролітала повз чемпіонати світу та Європи. Зараз же умови, про які в нульові та десяті роки можна було тільки мріяти – збірна України постійно мешкає в чотирьохзіркових готелях та стала літати на виїзні матчі чартерами. Так було і перед Албанією, так було і перед грою в Осієку – саме в це місто прилетіла делегація збірної, а не в Загреб, від якого до Осієку години чотири. Тим же чартером збірна України і повернулася з Осієку, при чому не в Київ, а прямо в Запоріжжя. Не умови, а мрія, тому той, хто їх гравцям збірної надає, має всі підстави вимагати і відповідного результату. А якщо він відсутній, то й строго спитати чому, і зробити, як колись казали, «оргвисновки».

Про те, що іноді чоловіче рішення – це не слабкість

Втім, щоб їх робити, треба не тільки бажання, а й треба бути чоловіком і переступити через вже наявні обставини. Якщо для когось це не очевидне, то збірна Хорватії поруч. В цій команді майже 10 років головним тренером був Мато Станкович. Фактично це він виплекав ту генерацію футзалістів, яка підняла Хорватію в десятку найкращих збірних Європи. Найкращим досягненням Станковича за ці часи було четверте місце на ЧЄ-2012, хоча надалі хорватська збірна і не була такою успішною. Найболючішими поразками збірної Хорватії стали програші в плей-офф ЧЄ-2018 Франції і в плей-офф ЧС-2020 Чехії. В обох випадках хорвати були фаворитами, але поступилися.

Після цього в хорватських футзальних ЗМІ пішла дискусія, як жити далі. Чи продовжувати Станковичу працювати в збірній, думки поділилися майже навпіл навіть серед самих гравців збірної Хорватії. І перед початком цього відбіркового циклу тими, хто керує хорватським футзалом, все ж таки було прийняте непросте рішення про зміну головного тренера. Ним став Маринко Маврович, який привів юнацьку збірну до срібних медалей ЧЄ-2019. Що з цього вийшло? Якщо оновлена збірна Хорватії, ще не розуміючи своєї реальної сили натужно перемогла Албанію та Данію, і це – в своєму оптимальному складі, то проти України (без п’яти-шести провідних гравців) була вже такою, проти якої у України був лише один сильний аргумент – Кирило Ципун, який тягнув і тягнув все, що міг: що в Осієку, що в першому таймі в Запоріжжі. Але його зусиль вочевидь дуже замало – той випадок, коли один в полі не воїн.

Чи не прийшов час і в нашій збірній для чоловічого рішення? Ті ж самі соціальні мережі були майже одностайні, що таки так. І справа тут не в тому, хто хороший, а хто поганий. Той же Мато Станкович – тренер в Європі з ім’ям, і одразу отримав нове запрошення – стати радником-експертом збірної Боснії та Герцеговини. Думається, що про перемоги боснійців в кваліфікації ЧЄ-2022 в трьох іграх з трьох, в тому числі в гостях над Сербією та Румунією, всі в курсі.

Повертаючись до нашої збірної, можна бути чудовим, навіть, видатним гравцем та непоганим тренером, але в долі будь-якої команди приходить час, коли треба щось змінювати. Бо те, як було раніше, вже не працює. Наприклад, тому що гравці вже не сприймають тренера, а в тренера немає нових ідей в умовах, коли змінився матеріал з гравців. А він змінюється дуже стрімко. За шість з половиною років Олександра Косенка збірна України стала таким собі колективом «любих друзів», де все всіх влаштовує. В тому числі і керівництво Асоціації футзалу України. Проте розірвати це замкнуте коло чоловічим рішенням зовсім не означає «зрадити своїх». Якби це було в якомусь клубі, це було б справою лише клубу, але збірна – це, як це голосно та патетично не звучить, це національне надбання.

Зараз на дворі не нульові роки, коли деякі «прикрі» поразки збірної України ніхто не бачив, і після них можна було казати, що «ми на правильному шляху». Трансляції матчів збірної України проти Хорватії викликали шалений інтерес: у гри в Осієку на ютубі зараз майже 230 тисяч переглядів, а у запорізької гри – майже 174 тисячі, що теж круто. Тому «хто є who» в збірній України, і який її реальний рівень – бачили всі бажаючі. Олександр Косенко після останній гри сказав про те, що її треба «проаналізувати та подумати», так може це варто зробити не тільки йому, а і тому, хто несе за збірну відповідальність. Інший варіант – чекати ще три гри, але, чи варто втрачати час, адже гірше вже нікуди?

Те, що на Євро-2022 збірна України пройде з другого місця, в нашій країні сумнівів немає в нікого. Не дай Боже, ще в матчах зі смішними Албанією та Данією зганьбитися. Потім вихід на Євро з другого місця можна видати за досягнення. Так чи не варто розпочати підготовку до чемпіонату Європи вже зараз, негайно, після самої нищівної домашньої поразки збірної України за всю її майже 30-тирічну історію? Бути в Нідерландах масовкою та знову пройти через те, що було в Запоріжжі, перспектива якось виглядає безрадісною.

Анатолій Подвойський, прес-служба СК «Сокіл»

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ